Все залежить від нас
В 90-тих роках минулого сторіччя над моєю головою вперше пролетіла куля, коли я мирно обідала в ресторані готелю “Київ”, в цей час такий самий досвід здобула моя подруга, котра шукала собі светра на Республіканському стадіоні.
Ніхто тоді не міг подумати, що так просто зустрітися з бандитизмом у своєму доволі законослухняному повсякденні, ще важче помислити, що стикатимешся з тим самим через 20 років в 21 сторіччі. Але саме це відбувається зараз.
При владі гоп-стопники. Їх важко чимсь збентежити або налякати, хіба що порядністю, але це скоріше їх веселитиме, ніж дивуватиме. Або силою, але вона має бути такою, щоб зразу всіх закатати в бетон.
Гоп-стопники вкорінилися скрізь, і методів своїх не змінюють. А навіщо? Коли паяльник, праска, залякування, шантаж та підрізані шланги гальм чудово зарекомендували себе ще двадцять років тому.
Вони невтомні та ненажерливі як качки, котрі заковтують все, що трапляється на їхньому шляху, дещо споживають, дещо випльовують. Їх не можна шантажувати чи залякувати майбутнім, бо в їхній системі координат є тільки зараз і тепер.
Політичні санкції їх не лякають, вони не розуміють, що це таке. Економічні – так, але в жодному разі не зарозумілі економічні прогнози, ні, щось простіше на кшталт: “ввечері вам почікають кишеню”.
Трохи бентежать правові, бо в менталітеті та й в не такому вже далекому минулому сидить ностальгійно-нездоланне: “украл, выпил, тюрьма: романтика!”.
Можливо, їхні серця співають під час спогадів про ув`язнення, але сумніваюся, що співатимуть зараз, коли потраплять за грати.
В нормальних державах судова, законодавча та виконавча влада – грають роль кілків, котрі тримають над громадянами захисний тент. Нам так не пощастило. Наші кілки – заіржавілі, слабкі, погано вкопані в землю, вони хитаються, не втримують захисний тент, котрий нам, громадянам, падає на голови і щоразу влаштовує темну.
Що нам залишається робити? Хіба що слідкувати, щоб кілки не іржавіли, не хиталися і не викопувалися, поки ми не можемо їх змінити на нові кілки. Треба використовувати “потужності” тих, що є.
Вибори в наступному році. Весь передвиборчий час нас будуть годувати “смачненьким” – від Євро 2012, скандалів та скандалетиків до кастингів всіх можливих шоу, аби ми не побачили “вибори” в меню.
Та і дійсно – навіщо їх бачити, коли будь-яке шоу екстрасенсів сприймається чесніше?
Не треба бути наївним, щоб розуміти – чесні вибори їм не потрібні. Але чи потрібні вони нам? Ми розчаровані, втомлені і нікому не довіряємо. Голосуємо автоматично. І саме ця наша байдужість – запорука їхнього успіху, їм навіть особливо витрачатися не доведеться.
Варто спробувати витягувати назовні їхню репутацію та змінювати на ці заплямовані простирадла їхні стяги з родинними гербами. І вимагати відповіді. Для цього потрібні небайдужі громадяни, чесні та завзяті журналісти, прокурори та судді, що мають професійну честь.
Утопія? Можливо. Але я вірю в те, що є порядні журналісти, судді, прокурори та громадяни. Чесних людей не дуже багато, але їх має вистачити.
Треба тягати гоп-стопників судами, я мало знаю людей, котрі в захваті від судової тяганини. Цивільний процес не кримінальний, тут немає презумпції невинуватості, вони мусять відстоювати свою репутацію, звичайно, якщо вона в них є такою світлою, про що зазначено у всіх компіляціях їхніх біографій та виборчих програм. Вони повинні відповідати за кожне своє слово та вчинок.
Смішно в державі, де при владі гоп-стопники, бентежити їх підмоченою репутацією, але чи завжди ми самі знаємо, за кого ми віддаємо власні голоси? А це важливо знати хоча б для того, щоб потім не мимрити: “та ви що, якби ж знати, що воно таке?”.
Ми повинні відповідати за власний вибір так само, як і вони мусять відповідати за свої помилки, репутацію та своє ім`я.
Джерело: “Українська правда”
