Ларисі Денисенко варто подякувати вже за один цей образ – „Корпорація ідіотів” – що характеризує нашу державу, нашу еліту і наш політикум. В інших націй все перелічене мною становить єдність. У нас, на жаль, ні.
         Але роман – це не тільки і не стільки назва, а й сам текст.
         А текст виглядає слабшим за свою назву.
         Звичайно, у романі є чимало позитивного: і звукопис („наче мокре каміння в Криму”, „його просте, як половинка житнього хліба, життя перетворилося на жах”), і поезія („ніжна, наче весняний нарцис”), і психологія („їй не потрібні всі ці квіти, якщо дарую їх я”, „шкода, що ви у своєму віці цього не знаєте. Шкода, любий, що ти в своєму віці знаєш тільки це”, „Краще мовчи та зітхай. Мовчи та залишайся загадкою”, „усе помічали, водночас не помічаючи нічого”), і філософія („Коли ти сам живеш фальшивим життям, фальшиве життя інших здається  тобі таким само справжнім, як власне”, „люди, шановне панство, здатні зіпсувати навіть Едем”, „Потім буде потім, якщо буде”), і відверта жорсткість визначень („яких розмірів рот у секретарки, таких розмірів член у її керівника”, „Іди й працюй!” – сказав, наче Мойсей своєму народові, наче рабин жінці, що прийшла запитати, чому ніяк не може кінчити”, „Екшен мусить вмикатися в ситуаціях, коли слова блукають у пошуках рота”, „Одного разу роззявиш ноги – всі в селі роти роззявлять”, „на галявині піпчилися два коти”, „Весною з жінок вилупляються ноги (...) у чоловіків прокльовуються члени”, „Губи Вікторії схожі на спущені труси”). Але немає цілісності, немає того пориву високого в глибині (художньої глибини, до якої читачеві треба дотягнутися), який так тішить і вражає у „Танцях з масками”.
         Не тішать і  авторська глухота („БО ЖАлію”, „немає страХУ Йти вночі”) та недоречність у вигляді ґвалтування руками.
         Загалом, спроба Лариси Денисенко дати нації сатиричний роман на нашу непривабну дійсність в коридорах влади – це не її поразка, а поразка літератури: вона ще не готова до цього. Нема інструментарію, досвіду, гоголівського сарказму.
         Чи включати цей твір у своє повне зібрання творів – справамайбутнього, а от використати всі позитивні напрацювання у наступних творах – то просто таки необхідно уже сьогодні.
        

Василь Велимчий.