Нова книжка Лариси Денисенко «Помилкові переймання» — це роман заглиблення у внутрішній світ чоловіка і жінки. Цей світ відверто егоїстичний та самозакоханий. Такий висновок напрошується не через негативне зображення героїв авторкою. Навпаки, Ганна і Андрій викликають неабияку симпатію, вони ж бо зі своїми звичками й вадами є віддзеркаленням нас самих — прискіпливих читачів! Роман міцно тримає увагу з перших сторінок, бо кожен, хоч би що там казали, полюбляє щось про себе ненагляд­ного дізнаватися. Хтось робить це із допомогою психологічних тес­тів у глянцевих журналах, а хтось читає відверту прозу Денисенко.

Наскільки самозакохано занурились у власні рефлексії наші герої, стає зрозуміло лише коли перегортаєш останню сторінку. Їхні ілюзії та самозанурення невпинно перетворюють реальний світ на справжнього ворога. Ганна настільки поринає у світ надуманих емоцій, що не допускає якоїсь думки, крім однієї — Андрій у неї закоханий. Останній, натомість, певен, що дівчина — ранкова бігунка-маніячка, яка настирливо руйнує йому сон і життя. І все це не було б так смішно, якби не понівечене здо­ров’я одного й брудна совість іншої. Інтриги додає неоднозначність кінцівки — прийом, не характерний для Де­нисенко в попередніх книжках. З одного боку, фінал ніби неперед­бачуваний і жорстокий. Це вже дивує, адже в попередніх творах авторка грішила романтичними гепі-ендами. З іншого — що це, як не щасливий кінець для двох самотніх людей, для яких не знайшлося іншого способу поєднати свої егоцентричні душі?

«У помилкових перейманнях» Денисенко продовжує традицію поглибленої деталізації образів навіть другорядних дієвих осіб, ситуацій, у які вони потрапляють, думок, яких сповнені їхні голови. Можливо, саме ця увага до деталей і створює враження якщо не довершеної картини, в якій майстерно покладено кожен мазок, то принаймні достатньо сильного, якісного й дорослого твору.