Лариса Денисенко — киянка, письменниця, казкарка, правниця, адвокат, журналістка, ведуча, модель, двічі мати та просто надзвичайна жінка. Вона вміло поєднує роботу в правовому полі з написанням книжок і талановито знаходить час на родину, роздуми та відпочинок. Її книжки тисячами примірників розходяться по бібліотеках, книгарнях і читачах та отримують як схвальні відгуки, так і відгуки тих, хто не зрозумів. Що ж, усьому світові сподобатися неможливо. Але, незважаючи ні на що, Лариса продовжує писати задля тих, хто цінує її творчість. А починалося все з книжки для конкурсу, яка була швиденько написана за два тижні…

Про найцікавіші книжки Лариси Денисенко, про незвичні ситуації, пов’язані з ними, про натхнення та прототипів героїв і буде цей матеріал.

Романи

“Забавки з плоті та крові

“Забавки з плоті та крові” — це роман у новелах, з якого і почалася творча путь Лариси Денисенко. Написаний та відправлений він був у 2002 році для літературного конкурсу “Коронація слова” за два тижні у перервах між основною роботою. Роман посів перше місце. Яким же дивом було для Лариси, що на конкурсі, у якому брали участь професійні літератори та письменники, одержала перемогу саме вона — правниця за освітою. До того ж, книга була написана українською мовою — нерідною для Лариси. Її вона вивчила самостійно у 22 роки.

Цікава історія склалася з переможницею та журі. Роботи на конкурс відправлялися анонімно, без вказання імені автора. Члени журі “Коронації слова” були щиро впевнені, що історію про сліпу дівчину Міру та юнака Еріка, який іноді перевдягався у жіночі плаття, написав чоловік. І хоча в книзі глави почергово викладаються і від імені дівчини, і з боку хлопця, чомусь саме “чоловіча” сторона здалася їм більш реальною. І для них стало справжньою несподіванкою, що на нагородження прийшов не хлопець-студент, а Лариса, якій на той момент вже виповнилося майже 30 років.

Міра — центральний образ роману “Забавки”. Це сліпа дівчина, яка співає під Андріївською церквою. У Міри є реальний прототип. Одного разу Лариса побачила незнайому руду дівчинку, яка під дощем співала на Андріївському узвозі, і коли формувався образ Міри, він був саме таким. Міра сліпа, але це не заважає їй бути сильною та слабкою, відкритою й сором’язливою, сміливою та боязкою. Люди з особливостями постійно долають труднощі, але це не значить, що вони потребують вічної жалості: вони вміють жити цікаво, вміють радіти та хочуть просто людського ставлення до себе.

“Кавовий присмак кориці”

“Кавовий присмак кориці” — книга, видана у 2005 році, її Лариса сіла писати одразу після перемоги її дебютних “Забавок” на конкурсі.

У цій книзі знайшов втілення вічний любовний трикутник. Хоча, може, навіть і чотирикутник?

Лесь та Аліса — юнак та дівчина. Кожен із них розповідає свою історію крізь усю книгу. Історії ці такі звичайні та знайомі. Він кохає її, але зустрічається та спить з іншими, вона спить з будь-ким, а кохає його батька. Батько ж юнака спить з молоденькою закоханою дівчиною, але любить зовсім іншого істерикуватого молодика. Складно любити, складно віддавати останнє, щоб поцілувати руки коханого, але отримувати чергового ляпаса, та підніматися знов і знов.

“Корпорація ідіотів”

“Корпорація ідіотів” — роман, що вийшов у 2005 році. Він проводить читача за лаштунки цього, здавалося б, серйозного життя держслужбовців. Виявляється, що на державній службі займаються чим завгодно, аби не виконувати свої обов’язки. Сумно, але, сподіваємося, не безнадійно.

Заради цієї книжки люди готові були йти на злочин: “Корпорація ідіотів” отримала премію “Літературний Олімп — 2006” як книга, яку найбільше крали по книгарнях протягом року.

Сама Лариса про книгу говорить, що це повністю вигадана історія, у якій все правда. Роман написаний від чоловічого імені: оповідь веде хлопець Стас. Стас — кар’єрист, якого шлях завів в середовище “падлюк” та “стерв”. Жіноче мислення авторки можна спіймати тільки у рядках “Дівчатам довелося фарбуватися о шостій ранку”, в усьому іншому наскрізно проглядає чоловічий тип міркування. Речення короткі, стислі, все “по ділу”. Чоловіки у книзі говорять про жінок, про секс, про свої думки під час споглядання дівчат. Лариса розповідає, що передати думки чоловіків їй не було складно, бо адвокатська середа більшою мірою складається з чоловіків. Головне — вміти слухати та помічати.

“Танці в масках”

“Танці в масках” — роман, який побачив світ у 2006 році. Цей роман посів перше місце у рейтингу журналу “Кореспондент” як найкраща книга 2006 року. Також “Танці” відзначили премією “Гармонія слова” та випустили у форматі аудіокниги.

Сюжет книги у незвичний нам спосіб розповідає нам про звичні для нас думки. Ми завжди думаємо, що інше життя цікавіше і в іншій країні гарніше. Так і кореянка Мей Кім дійшла до думки, що її сеульське життя занадто буденне, тож почала слідкувати за загадковою європейкою. Дівчиною-таємницею виявилась українка Неллі, яка намагалася втекти від минулого життя до Північної Кореї, щоб почати все спочатку. Але наскільки життя Нелі та життя Мей належить їм? Вони лише вдягають доречні маски та підкорюються обставинам.

Цікаво, що Північна Корея взялася в романі не просто так. Письменниця часто використовує у книжках власний досвід. Сама Лариса подорожувала цією країною майбутнього і розповідає, що там усі корейці звали її Мерилін Монро, хоча сама жінка шатенка і має мало спільного з Монро. Але для корейців, либонь, усі дівчата-європейки однакові білявки.

 “24:33:42”

“24:33:42” — роман, виданий у 2007 році. Назва книги схожа на годинниковий час “години-хвилини-секунди”, і саме такою її замислювала авторка. Мова в романі йде про сина, його батька та про нову жінку батька. Юнаку 24 роки, життя йому здається довгим та ще з багатьма годинами. Новій жінці батька 33 роки, і вона розуміє, що час життя прискорюється. Батькові 42 роки, у цьому віці він відчуває, що час летить невимовно швидко, і немає можливості схопити його та загальмувати.

Усі персонажі книги складні та багатогранні особистості, які не зображені тільки з позитивної чи негативної сторони. Головна героїня Шу (33) взяла від Лариси Денисенко любов до смугастих светриків, гарне знання англійської мови, любов до мандрів і безкінечну зарядженість енергією. Авторка каже, що Шу перейняла від неї майже 80% свого образу. Але не все так райдужно: книга підіймає дійсно складні теми. Та сама активіста, піонерка, відмінниця Шу у 15-річному віці робила домашній аборт із жахливими наслідками для душі та тіла.

Макс (24) — хлопець-одинак, який рано розпочав самостійне життя. У деяких моментах здається, що він навіть старший за свого батька. Батьки ніколи не були йому друзями, врешті-решт він залишився з батьком. Шу для нього стала новою людиною, а він злякався і просто розгубився, як мала дитина, що чіпляється за матір.

Євген Вітовський (42) уже в досить зрілому віці вдруге починає сімейне життя. І це завжди важко будувати нові стосунки, постійно думати про людину та любити.

“Відлуння: від загиблого діда до померлого”

“Відлуння: від загиблого діда до померлого” — цей роман був виданий у 2012 році. Писався він понад два роки, особливо цей час помітний на контрасті з її першими “Забавками”, які написалися за два тижні. Багато в чому роман є болем Лариси, відображенням її думок та світогляду.

Сама Лариса росла, читаючи книжки про піонерів-героїв, дивлячись про них фільми. Усе це залишило відбиток у її свідомості: дитина ненавиділа німців. Уже в 6 років думала, як їй не зрадити своїх друзів, коли її катуватимуть. Загоняла голки під нігті, аби зрозуміти, який біль може витримати, вигадувала способи самогубства в казематі. Ставши підлітком, сварилася з батьками, відмовляючись учити німецьку мову, не листувалася з піонерами в НДР. У 9 років продавала німецьким туристам піонерські галстуки, прив’язані до ґрат Брестської фортеці, промовляючи, що це галстуки вбитих ними піонерів. У 13 років йшла за делегацією німецьких піонерів та питала, навіщо приїхала туди, де спочивають убиті їхніми дідами люди. Протерла свастику на джинсах. У той час ці дії не здавалися майбутній письменниці неправильними, вона не відчувала сорому. Позбутися ненависті вона змогла тільки через багато років. Допомогло вивчення права, особливо німецької доктринальної системи.

Роман “Відлуння” розкриває думку, до якої Лариса йшла через життя, що без прощення минулого не може бути щасливого майбутнього. Без каяття та пробачення неможливі подальші стосунки між людьми. Те, що було, повинно залишатися позаду, а прийдешні покоління мають будувати взаємини.

Дитяча література

“Майя і її мами”

“Майя і її мами” — ця книга вийшла у 2017 році та стала причиною гучного скандалу. Презентація книги мала проходити у Львівській бібліотеці із залученням дітей. Цей захід планувався у рамках Львівського Форуму видавців. Але радикальні організації виступали різко проти, звинувачували Ларису, що вона пропагандує нетрадиційні сімейні цінності, погрожували письменниці. Був надісланий лист, який підписали 15 зареєстрованих неформальних громадських організацій. Копію цього листа можна знайти на сайті Форуму. Організатори заходу тоді навіть звернулися до СБУ, щоб захистити авторку. Але презентацію все ж скасували, аби не наражати дітей на небезпеку.

Насправді, книга ніяким чином не пропагандує жодних “неправильних” стосунків. Вона лише показує, що немає єдиного еталона. Але ті, хто виступав проти, мабуть, навіть не гортали книгу. Це дійсно дивно, якщо взяти до уваги, що українське суспільство прагне дотримуватися європейських цінностей.

Головна героїня книги — дівчинка Майя, яка вчиться у класі з 17 іншими дітьми. Майя розповідає про їхні родини. Показує, що є неповні родини, родини з нерідними дітьми, родини, звідки пішов один із батьків. Але жодна з них не є неправильною. Неважливо, скільки в сім’ї дітей та наскільки вона велика, чи рідна дитина, якої статі її батьки, головне — любов у домі, комфорт та повага.

Книга “Майя та її мами” — це наполовину грантовий проект, наполовину комерційний. Витрати на себе взяли видавництво та Фонд імені Г.Бьолля в Україні, щоб допомогти поширити книжку по бібліотеках та багатодітних родинах.

“Я і Конституція”

Сторінки сучасної української літератури: про книжки Лариси Денисенко

“Я і Конституція” — поки що остання книга Лариси Денисенко, яка була презентована під час Книжкового Арсеналу в 2019 році. У ній поєдналася творча та юридична діяльність авторки. “Я і Конституція” у простій, цікавій формі, із яскравими ілюстраціями розповідає дитині про основний закон, бо “Конституція — це не для юристів, а для всіх людей, зокрема й дітей”.

Книга наближає маленьких читачів до розуміння їхніх свобод та обов’язків, розповідає про права та можливості. Сухі та чіткі закони у книзі перетворилися на прості правила, розуміючи які, дитина зможе зростати у суспільстві, не дозволяючи ображати себе, але й не порушуючи прав інших людей.